Поки батьки не бачать

Телекaнал 1+1 у програмі ТСН розпочав цикл передач "Поки батьки не бачать", присвячений проблемам сучасних дітей та підлітків. Його назва - "Поки батьки не бачать", немов запитання до кожного з батьків - що саме роблять ваші діти, коли залишаються сам на сам із вулицею, однолітками або потрапляють під уплив кримінального світу.

Наскільки болюче для суспільства питання поколінь досліджували дві авторки цього проекту Світлана Усенко та Світлана Березівська.

Поштовхом для створення сюжетів стала статистика скоєнь злочинів з особливою жорстокістю саме дітьми. Шокуюча цифра - понад сотня вбивств торік від дитячих рук. Понад 200 підлітків щороку вирішують накласти на себе руки і вік самогубців молодшає.

Поки батьки не бачать, діти тікають з дому

За останні роки кількість дітей, що тікають з дому збільшилась майже у чотири рази. Офіційна статистика говорить про чотири тисячі дітей, які знаходяться у розшуку. Фахівці запевняють - реальна цифра у кілька разів більша. Причина такої різниці полягає у тому, що не всі родини афішують свою біду.

Від втечі дитини з дому не застрахована жодна сім’я. Через нужду і голод з дому не йдуть. Основна причина - негативний емоційний клімат в родинах. І сьогодні наша перша розповідь про тих батьків і дітей, які раптом зіштовхнулися з цією проблемою.

Неділя, вони всі разом збираються на кухні. Дід, по-чоловічому гортає пресу, а жінки готують обід. Сьогодні – вареники з капустою. Їх обов’язково треба наліпити більше, бо раптом двері маленької квартири на околиці Лубнів відчиняться, і на порозі стоятиме їх загублений син.

Найменша дитина у родині, “золотий хлопчик”. Так казали про Влада рідні. Безвідмовний, слухняний і талановитий. У третьому класі вони записали його на клас акордеону і навіть мріяли про музичну кар’єру хлопця, бо ж у їхній родині всі причетні до музики.

Все почалось, коли хлопцю виповнилось 12. Музичну школу він проміняв на комп’ютерний клуб, а потім перший раз пішов із дому. Спочатку на день, згодом – на тиждень. Але так надовго, як цього разу, Влад не йшов ніколи.

Востаннє мати бачила сина у квітні минулого року. Вона черговий раз повертала його додому із чергової втечі. Але до Лубен хлопець так і не доїхав - він зник просто з потягу.

Маленька кімната на вокзалі Караваєві дачі в Києві – серце служби розшуку. У комп’ютері кількатисячна база дітей. Фотографія Влада Кривенка тут давно.

“Є така думка, що якщо дитина на вулиці провела більше напівроку, то його вулиця дуже сильно затягує і повернути його в сім'ю, практично, неможливо”,- пояснює координатор служби розшуку дітей.

Якщо раніше, кажуть психологи, діти, зазвичай, тікали з неблагонадійних родин – сьогодні ситуація інша.

Поки батьки не бачать, діти вбивають людей

Підліток задля мобільного телефону завдав бабусі майже десять ударів залізякою.

На Київщині розслідують скандальне вбивство літньої жінки. Підозрюваний у вбивстві восьмикласник зізнався, що задля мобільного телефону завдав бабусі майже десять ударів залізякою і, щоб добити, стрибнув на груди.

Уже в напівмертвої жінки він забрав телефон і гроші – двісті двадцять гривень. Пізніше, пояснюючи свій вчинок, підліток зізнався, що йому раптом захотілось саме такий телефон.

Відтворюючи свій злочин, малолітній убивця навіть не каявся. "Я побачив, що вона ще ворушиться, що вона ще жива. Я злякався, що вона може розповісти про мене, я при цьому і підійшов ще раз….Після цього вона вже не рухалась...", говорить підліток.

З украденого телефону хлопець подзвонив на номер еротичних послуг. А згодом надіслав повідомлення однокласниці, в яку таємно був закоханий.

Сам підліток - з досить заможної родини. Батьки, які не відмовляли синові ні в чому, досі приголомшені і говорять, що у хлопця в дитинстві була травма, яка могла сильно його змінити.

Понад сотню убивств від рук дітей зафіксували в Україні торік. Але щороку статистика важких злочинів, скоєних неповнолітніми, зростає. У Генпрокуратурі вражені тенденцією, що нинішні убивці не безпритульні підлітки, а діти із благополучних родин.

Поки батьки не бачать, діти ґвалтують школярів

За десять місяців минулого року у навчальних закладах зареєстровано шістдесят випадків сексуального насильства, скоєних дітьми. Але це тільки відомі факти, адже більшість так і залишаються нерозголошеними.

Типова школа в одному з типових райцентрів країни. Триста шістдесят учнів бігають коридорами, а дороговкази Макаренка висять на стінах. Бракує тільки туалетів - на всю школу їх два. Та й ті не завжди працюють і тому, зазвичай, діти бігають на вулицю.

Іще віднедавна він їхав до школи охоче, а тепер тільки й шукає привід не йти. Того дня Сашко повернувся зі школи пізніше, ніж завжди. Мовчазний, із розбитою губою. Матері сказав, що побився. Вона повірила, бо в хаті сиділи ще двоє малих.

Але відтоді син змінився: часом дратувався ні з чого, а інколи годинами дивився у вікно і відмовлявся йти до школи.

“Ну я ж бачу, що щось не те. Або щось ти в школі натворив або що таке? Ну він почав плакати. Я говорю: чого плачеш? Натворив щось таке серйозне? Може якось вирішити? Він говорить – ні, так і так – мене примушували робити гидоти в туалеті”,- згадує мати Сашка.

Від дверей Розівської школи до вбиральні, що знаходиться надворі усього кілька десятків кроків. Але, що коїться за стінами напіврозваленого туалету для всіх виявилося таємницею.

Насправді, це приміщення популярне серед старшокласників. Кожної перерви компанія підлітків ховається за мурами, щоб викурити чергову цигарку. Але того дня шкідлива звичка закінчилася злочином.

Хлопчик неохоче згадує ті події, що сталися з ним того дня. Після уроків він, як завжди, побіг до туалету. Але двоє дев'ятикласників наче вже чекали там на нього. Спочатку вимагали грошей, а потім примусили стати на коліна.

Зі слів хлопчика, старшокласники примушували його робити мінет - один тримав за руки ззаду, а другою сам мимоволі все це робив.

Мати написала заяву до міліції. Але замість захисту родина відчула тиск правоохоронців. Хлопця кілька разів забирали на допит без матері, цілих десять днів шукали ґвалтівників, а згодом дали пораду.

“Сказали мені написати, що я не маю претензій до працівників міліції, що сексуальні домагання – це фантазії моєї дитини, якими він хотів помститися . Тільки за що помститись, я так і не розумію”,- розповідає мати хлопчика.

Прокоментувати ситуацію ТСН у райвідділі міліції відмовили. Не вдалося поспілкуватися навіть телефоном. На іншому кінці зв’язку, у кабінеті керівника, відповідав тільки факс.

Після такого розвитку подій педагогічний колектив у школі полегшено зітхнув. А страшна тінь, що нависла над порядним закладом, нарешті, зникла. Бо виявилось, закрити очі, найлегше.

“Враження, що дійсно оббрехав третьокласник. Тим більше, що він сказав, що їх було двоє. А другого. Я особисто в місті з міліціонером обійшли всі класи, усіх показували цій дитині і він не впізнав жодного”,-

Але в маленькому містечку все, як на долоні. Дружина директора школи – друга людина в районі. А розслідувати справу довірили його колишньому учню. Згодом на захист честі закладу стали всі.

Відтоді Сашка охрестили брехуном, а родину назвали неблагонадійною. Доказ цьому – записи в журналі шкільного психолога про бесіди з важкою дитиною та відвідування хлопця вдома. Але раптом виявилось, що брешуть зовсім інші люди.

До речі, один з імовірних насильників ходи

ходить до школи. Кожної перерви, не ховаючись, підліток разом із компанією знову йде до напівзруйнованої вбиральні, щоб викурити цигарку. Але що відбувається там насправді, у школі нікого не цікавить.
Утім, чутки про зґвалтування у школі швидко облетіли містечко. І на захист потерпілого хлопця стали батьки інших учнів. Бо де гарантія, що їхні діти не будуть наступними?

Розібратися в ситуації взялася Генеральна прокуратура України. Керівник відділу захисту прав неповнолітніх, пообіцяла провести перевірку школи та міліції того містечка.

“Ми це все перевіримо, з'ясуємо. І тоді вже конкретно про щось говоритимемо. Реально тут, звичайно, потрібно дитині допомогти. А допомогти – це привернути фахівців, які могли б його вивести його з моральної депресії”,-

Запорізький адвокат Ірина Дерев'янко погодилася зустрітись із хлопцем та його матір'ю. Дві години бесіди правника з потерпілими і останні сумніви зникають геть. Захисник підписує угоду та роз'яснює права.

Зневірені у справедливість, вони готуються до тривалої зими. Мати, бабуся і дідусь. Знають: попереду – найважчі місяці. А наступної осені до тої самої школи піде один з братів Сашка. І, можливо, він вже віритиме, що зло обов'язково має бути покаране.

ТСН свідомо не називає справжнього імені хлопчика, з якого поглумилися у школі, та не показує його обличчя. Сподіваємось, що люди, у компетенції яких захистити цю дитину, встановлять істину і покарають усіх винних.

Поки батьки не бачать, діти накладають на себе руки

Суїцид молодшає. Фахівці констатують: нинішні діти вже з 5-річного віку здатні прийняти рішення піти з життя. У ТСН - чергове розслідуваня із циклу "Поки батьки не бачать".

Щорічно понад 200 підлітків вирішують заподіяти собі смерть. Кожен другий школяр хоча б раз у житті думає про самогубство.

Дев'ятирічна дівчинка, про яку йдеться у сюжеті, зав'язала собі зашморг, бо думала, що її не люблять. Слідство з'ясувало: до дівчинки були неуважні, проте кримінальної справи не порушили. Список байдужих надто довгий.

Активна, лідерка за вдачею, із гарними оцінками – 9-річна Софія хотіла бути найкращою і у в своєму четвертому класі. Улюблениця, наймолодша дитина в заможній родині. Батьки багато працювали, одначе дівчинка не знала відмови у подарунках. Її виховували як царівну.

Це трапилось того нещасливого дня. У дівчинки розболілась голова. Проте усі медпункти виявились зачинені. Вона годину бігала від кабінету до кабінету. Після школи пішла додому. Рідні досі не можуть зрозуміти, чому з дорослих у школі тоді ніхто не пішов із нею.

Удома нікого не було. Вона голосно ввімкнула музику. Зачинилась у тренажерному залі. З ремінця махрового халата зробила петлю. І задушилась.

Мати і сестра досі не можуть оговтатись від цієї втрати. Не можуть зрозуміти - чому і не хочуть вірити, що дівчинка пішла на самогубство свідомо.

Життєрадісна удома - у школі із друзями Софія ставала іншою ..Виявилось що ніхто не знав правди. Софійка старанно затирала образливі і знущальні слова, написані однолітками в її щоденнику. Сама замальовувала їх коректором. А писали там різне - зневажливе і насмішкувате.

Анкета друзів - така є чи не в кожного школяра - була і в покійної Софійки. Гортаючи сторінки, ми помітили - діти передчували трагедію. Усі вірші тут занадто сумні. Діти раніше за дорослих знали – 9-річна школярка задумала самогубство

В одній з таких шкільних анкет Софійка написала - "я хотіла бути щасливою... але не змогла". Уже після смерті її друзі почали розповідати - це не перша спроба самогубства. Того дня у роздягальні дівчинка раптом дуже слізно попрощалась із усіма друзями.

Ніхто із дорослих - ні батьки, ні вчителі - про спроби суїциду маленької дівчинки не знали. Хоча вона на кожному кроці волала про

допомогу.

У класі, де дівчинка вчилась, за її партою досі ніхто не сидить. Діти сумують і шкодують. Для багатьох - це травма на все життя.

Слідчі, які розбирались у цій справі, у вердикті одностайні - до дівчинки були неуважні! Усі - заклопотані батьки, зайняті вчителі, несвідомі своєї жорстокості однокласники.

За кілька хвилин до повішання Софія зробила свою останню фотосесію. На фото навіть видно шнурочок, який вона приготувала для петлі. Вона навіть усміхається.

Психолог каже, трагедія Софії дуже показова для нинішнього часу. Діти, виховані на супергероях, що б'ються вмирають і оживають, наважуються на самогубство і мріять, що вони знову почнуть життя спочатку, як в кіно.

І врятувати від смерті вдається лише кожну десяту дитину, яка наважилась на цей крок.

Поки батьки не бачать, діти виховують себе самі

Ніхто точно не знає, скільки українських дітей ростуть без батьківської опіки через трудову еміграцію.

Заочне виховання або соціальне сирітство, як наслідок трудової міграції українців за кордон. Скільки громадян України виїхали на заробітки не відомо: за одними даними це 3-4 мільйони, за іншими 6-7. Досі в країні так ніхто і не підрахував - скільки їхніх дітей залишилися без опіки одного або двох батьків. Фахівці тільки констатують, що більша частина з них у найкритичнішому, підлітковому віці

Замість маминого поцілунка зранку - пісня з мобільного, яка піднімає до школи дівчаток. Так починається дві тисячі сто дев'яносто перший день без мами. Бабуся каже, що так тяжко жити і шкодує, що поруч немає біля них мами

На кухні зі самого ранку бабуся готує не тільки сніданок, а ще й обід і вечерю. Потім вонаїде додому, а дві онучки - Катя та Марина - залишаться вдома самі. Так вони живуть вже шість років. Відколи мама поїхала на заробітки до Італії.

Коли матір виїхала за кордон, Каті було шість років. Вона ще навіть не ходила до школи. Сьогодні уже у шостому класі. Марині вже двадцять, вона - студентка.

Схожа історія і в Дмитра, який живе у цьому ж будинку. Таких дітей чимало. Батьки - на заробітках і Дмитро пояснює причину.

На стінах будинку – червоні хрестики - небезпечні зони багатоповерхівки. Вже кілька років, як будинок визнали аварійним, а мешканці масово заробляють гроші в інших країнах на нові квартири.

За словами хлопця, його мати вже три роки на заробітках. Дмитро, каже, що хочеться, щоб мама допомогла зробити уроки чи просто пішла з ним погуляти.

Роксолана теж залишилась без маминої турботи - мати та бабуся дівчини поїхали на заробітки, коли їй було вісім. Роксолану залишили з прабабцею, яка весь час хворіла і померла цієї осені. Але це все одно не повернуло матір до доньки. Тепер вона живе з дідом.

Вчителька Роксолани каже, що усмішка в неї на вустах трішечки не така, як в інших дітей, здається, що вона добряче обділена долею.

Мати і бабуся з Італії забороняють Роксолані в Україні спілкуватися з журналістами. Але Роксолана розповідає про маму і навіть показує фото з Італії зі
сестричкою Аврора, яка народилася вже там, від нового чоловіка матері.

Коли Роксолана побачить маму знову не знає ніхто. За п’ять років до України вона ще не приїжджала жодного разу.

Діти трудових мігрантів - звичне явище у школі. Покинуті батьками, вони живуть скрізь - на заході, сході і центрі країни. Мільйони співвітчизників їдуть за кордон шукати кращого і втрачають те, що вже мали тут.

Батьки кажуть, що поїхали для того, щоб у них було гарне майбутнє, для того, щоб вони могли вчитися, для того, щоб мали, де жити. І дитина, залишившись тут відчуває, що вона зобов'язана так жити, бо все це, що відбувається – це заради неї.

Поки батьки не бачать, діти живуть на цвинтарі

Дедалі більше українських дітей захоплюються культурою готів. Вони заперечують, що готи є прихильниками смерті.

Серед українських підлітків стає все більш популярною культура готів. Їх улюблене місце – цвинтар. Діти знаходять заспокоєння поміж мертвих, гуляючи серед могильних парканчиків.

Анні тільки шістнадцять, а дівчина вже розчарована в житті. Одягається лише в чорне. Похмурий настрій - її розвага.

"Я – гот. Мій чорний одяг відображає стан моєї душі", - каже вона. За словами дівчини, вона не вживає алкоголю, не палить, веде здоровий спосіб життя.

Вона заперечує міф про готів, що поклоняються смерті. Каже - вони просто поважають її. Тому, на могилках, якщо брудно - приберуть, і ніколи не спаплюжать хрести. На цвинтарі готи люблять випити пива, покурити, і навіть провести побачення.

Готи люблять чорні пальта, чорні довгі й короткі спіднички. Не забувають про сексуальність. У магазинах шукають чорні мережива та масивні хрести. Ці діти кажуть, що знайшли себе в готичній понурості й ображаються, коли їх не розуміють.

Неформали в чорному. Вони не вважають себе понурими в житті. Із задоволенням слухають музику і відриваються на концертах.

Виконавці важкого року - самі ще школярі. Вони знають, чому їхню дуже агресивну музику люблять слухати однолітки.

"Під таку музику дуже легко виплеснути свою агресію… якщо ти на когось злий слухаєш музику тобі стає легше замість того, щоб піти напитись наркотиків, слухаєш агресивну музику", - кажуть співаки. Самі, як стверджують, не агресивні, не зловживають алкоголем і не приймають наркотики.

Чорний колір, браслети із шипами і довге волосся. Для солістів важкого року - це і світовідчуття, і елементи стилю.

Батькам про такі концерти розповідають не всі. Але навіть ті, хто і наважуються, кажуть: батьки спочатку протестують, а далі миряться.

Діти в чорному чужим не довіряють. А безліч хибних стереотипів про них, їх тільки ображають. Утім, вони визнають - ні за що не змінять свій чорний світ на інший.


Кiлькiсть переглядiв: 54

Коментарi